Вісник Мрії - Новий Формат

Любов Найдьонова: Щоб подолати булінг, вчіться перетворювати «мінуси» на «плюси»!

mech — Sun, 18 Jun 2023 11:49:34 GMT

Як розширити та поглибити знання про явища булінгу та кібербулінгу? Як формувати активну позицію щодо питань попередження та протидії таким випадкам?

Над цими питаннями працювали вчителі Запорізької гімназії №19 в рамках XVII засідання постійно діючого кіноклубу Docudays UA «Вісник Мрії», переглядаючи та обговорюючи документальний фільм Лі Гірша «БУЛЕР».

Просвітницький захід з назвою «Не такий, як інші?» відбувався 13-14 червня на платформі ZOOM.

- В Запорізькій гімназії №19 приділяють системну увагу питанням цькування (булінгу), педагоги проводять дослідження, готують актуальні опитувальники, удосконалюють діагностику, спираючись на це, планують системну роботу з подолання цих проявів порушення прав дитини, - розповідає керівник кіноклубу Docudays UA «Вісник Мрії», педагог-організатор ЗГ №19 Андрій Єлькін.

За його словами, педагоги освітнього закладу добре розуміють поняття булінгу, кібербулінгу та їх відмінність від звичайних конфліктів. При цьому, розуміння шляхів попередження та алгоритмів протидії цькуванню в освітньому середовищі потребує безперервного удосконалення.

- Нульова терпимість до випадків булінгу та кібербулінгу в освітньому процесі, як з боку учнів, так і з боку наставників, – це видатне досягнення. Воно можливе за умови, якщо педагог позбавляється від жалості до себе, готовий відчувати біль дітей жертв булінгу, має достатній інтелектуальний та духовний рівень, що дозволяє такому педагогу, не зважаючи на стресові умови війни в Україні, не відторгати повчальний контент, навіть такий складний та оголюючий проблеми, як фільм «Булер», - каже педагог-організатор.

У якості експерта під час обговорення проблемних питань, які відображені у кінематографічному творі, виступила лідер думок у сфері масової комунікації та медіаосвіти в Україні, заступник директора інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, доктор психологічних наук Любов Найдьонова.

Вона надала фахові коментарі, реагуючи на всі озвучені позиції, радила, як діяти, виконуючи свої функціональні обов’язки, відчуваючи безпорадність та відчай, коли війна забирає останні залишки енергетичної спроможності рухатися ефективно у напрямку забезпечення безпеки освітнього простору.

Експертка пояснювала, як перетворювати «мінуси» на «плюси», знаходити додаткові ресурси для побудови продуктивних взаємовідносин зі всіма учасниками освітнього процесу.

Особливу увагу Любов Найдьонова приділила роботі з батьками. Батьки булерів та жертв булінгу можуть відчувати безпомічність та можуть не визнавати, що неадекватна поведінка їхніх дітей у багатьох випадках є наслідком насилля у сім’ї. Розмова з батьками – це складна справа, вона може викликати покарання дітей, що у подальшому може приводити до випадків ще більшого, але вже прихованого булінгу, який буде важко зафіксувати, - каже Любов Антонівна.

Вона підкреслила, що тільки створюючи в освітньому закладові загальну культуру несприйняття булінгу, що стає можливим через комунікації, коли усі суб’єкти процесу погоджуються з встановленими правилами, можна застосовувати покарання, які без такої попередньої роботи можуть тільки шкодити, викликаючи прояви поглиблення проблеми та скорочуючи спроможність вчителів підтримувати тих учнів, хто потребує допомоги.

Тим, хто вміє аналізувати та намагається вирішувати проблему булінгу, Любов Найдьонова запропонувала розглядати фільм «Булер» як своєрідний посібник про те, що можна зробити краще.

Наприкінці кіноклубної зустрічі учасники виконували цікаві вправи «Займи позицію» та «Пошук рішень», отримували поради щодо організації творчої роботи дітей.

Вчителі Запорізької гімназії №19 брали активну участь у дискусії, звертали увагу на найбільш важливі епізоди, препаруючи аудіовізуальний медіатекст та висловлюючи важливі висновки.

Олена Маямсіна: Мені дуже сподобався цей захід, я відчула таку підтримку, що кожен може висловити свою думку. Хотілось би, щоб ми ось так дружно один одного підтримували, допомогали. Якщо б таких заходів було більше, було б дуже гарно. Адже ти постійно розвиваєшся, відкриваєш для себе щось нове. Саме завдяки таким заходам можна знаходити для себе важливі відповіді та щось нове. Хочется бути для дітей другом, не тільки вчителем. Коли ми дивилися фільм, я зробила висновок, що діти не бачать підтримки, вони не бачать людину – вчителя, який може їм допомогти. Діти повинні відчувати, що ми не тільки вчителі, але й їхні друзі.

Алла Білібуха: Дуже корисний захід. Дивлячись відео, що мене найбільш вразило: це така жахива ситуація, коли дитина така мала, і вона вже не вірить, що можна ситуацію вирішити і якось поправити, вона не вірить в те, що їй допоможуть батьки, вчителі. Це страшно.

Любов Тараненко: Дуже гарна змістовна була зустріч, дуже багато гарних побажань, побачили, як можна вийти із тої чи іншої ситуації. Звичайно, багато що від вчителів залежить, але я б сказала ще – й від батьків теж, Потрібно звертатися до психологічної служби. Батьків іноді важко запевнити, що у вихованні дітей вони допускають багато помилок, у дитини підвищується самооцінка, через що вона надалі веде себе так, що призводить до конфліктних ситуацій. І однолітки відвертаються від цієї дитини і залишають її на одинці. Але батьки і дальше продовжують не бачити своїх помилок у вихованні.

Ірина Старова: З приводу гомосексуальності дитини. Це тема для окремої розмови. Потрібно запланувати захід в рамках кіноклубу. Це було б дуже корисно для учительської спільноти, бо українське суспільство консервативне, а учительська спільнота мабуть ще більше консервативна.

Надія Мандзій: Хочу побажати своїм колегам пам’ятати, що ви теж люди, пам’ятати, що, це моя суб’єктивна думка, 95% відповідальності за дітей несуть батьки. Тому - більше співпрацювати з батьками в цьому напрямку і нагадувати їм, що все в житті людини йде від родини. Бажаю вам не брати на себе тої відповідальності, яку ви не повинні брати на себе. Дуже часто ми знищуємо самі себе через проблеми інших, забуваючи про те, що, якщо у нас не буде життєвого ресурсу, ми нікому не зможемо допомогти.

Ірина Лавринович: В загалі важка така тема. Фільм важкий. Коли вчора передивлялася, дуже було сумно. Іноді навіть хотілося плакати. Після того, як все це розглянули та переговорили, щось трошки засвітило. Тобто, ну, можна з цим якось боротися. Проблема не тільки у нас, а скрізь. Якщо дійсно всі разом йти до вирішення, то може якійсь результат … не може, а дійсно результати будуть.

Тетяна Давиденко: Дійсно тема, скажемо, наїжена з одного боку, нам вона актуальна та актуальність її не зменшиться з часом не скільки. Кожна ситуація розглядається по різному, й спілкуватися та знаходити ці точки дотику – це кращий вихід.

Олена Кокоріна: Проблема актуальна справді. Проблема складна і стикаєшся з нею часто. Вже нароблений алгоритм якійсь-то, але потрібно пам’ятати, що індивідуальний підхід – це основне у вирішенні цих усіх проблем. Згодна з позицією колег. Завжди знаходиш для себе щось таке, що підтримує тебе у цьому напрямку роботи.

Відео підготовки учасників до перегляду фільму «Булер»: https://youtu.be/ImValQFaXqs

Замовити посилання на відео з обговоренням фільму «Булер» можна за допомогою спеціальної форми, в якій замовник/замовниця бере на себе певні зобов’язання.

Зв'язок з автором цього матеріалу можна здійснювати за допомогою форми для коментарів внизу цієї сторінки.

Звертаємо увагу! Відповідно до дослідження ЮНІСЕФ: 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу; 24% дітей стали жертвами булінгу; 48% дітей нікому не розповідали про випадки булінгу; 44% школярів були спостерігачами булінгу, але ігнорували його, бо їм було страшно за себе; більшість дітей булять через те, що вони виглядають, говорять, думають не так, як інші діти.

Додатково!

Презентація заходу – http://zps19.at.ua/2022-2023/prezentacija-buler.pdf

Лі Гірш - американський режисер документального кіно. Гірш закінчив Школу Патні у Вермонті та Гемпширський коледж в Амгерсті, Массачусетс. Він був автором сценарію та режисером документального фільму «Амандла!: Революція в гармонії чотирьох партій». Гірш також написав одну з частин книги «Звук без меж: Семпли з цифрової музики та культури» (МІТ Ргезз, 2008), редактором якої був Пол Д. Міллер). Прем’єра його фільму «Булер» відбулася на Кінофестивалі в Трибеці у 2011 році.

Дисклеймер

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов'язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Конвенція про права дитини

2. Закон України «Про охорону дитинства»

3. Закон України «Про освіту»

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)»

5. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти»

ЛИСТИ-РОЗ’ЯСНЕННЯ ДО ЗАКОНОДАВСТВА

Лист МОН України 29.01.2019 №1/11-881 «Рекомендації для закладів освіти, педагогічних працівників щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)»

Лист МОН України від 07.08.2018 №1/9-486 «Про деякі питання організації в закладах освіти виховної роботи щодо безпеки й благополуччя дитини».

#права_дитини, #людська_гідність, #булінг, #кібербулінг, #насильство.

Згадали Чорнобильську трагедію та обирали кращу стратегію розвитку енергетики для України

mech — Sun, 30 Apr 2023 10:09:24 GMT

27 квітня 2023, у четвер, на платформі ZOOM в рамках програми дій постійно діючого кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» відбувся інтерактивний захід з теми «Енергетика та екологічні права громадян» з переглядом та обговоренням документального фільму Сергія Буковського «10 років відчуження».

Нинішня зустріч прихильників документального кіно про права людини була присвячена 37 річниці Чорнобильської трагедії та стала важливою подією ХХІ Екологічного марафону «Планета Земля – територія Мрії» Запорізької гімназії №19.

У заході взяли участь активісти екологічної громадської організації «Республіка Мрія», вчителі та учні 8 і 9 класів Запорізької гімназії №19, а також гуртківці та вихователі Міського палацу дитячої та юнацької творчості.

Рекламний ролик заходу: https://youtu.be/ZY4WEm8OL9w

- За допомогою документального кіно ми намагалися формувати у наших слухачів екологічну свідомість, відповідальність за сучасне та майбутнє життя, розуміння значення екології та енергетики у сфері прав і свобод людини, - прокоментував подію Андрій Єлькін, керівник кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ», педагог-організатор Запорізької гімназії №19.

Експерт зустрічі Світлана Корзун, голова ГО "Інститут екології і краєзнавства "Запорозький край" та лауреат Міжнародної премії "Земля жінок", зауважила, що спілкування у форматі кіноклубної роботи дозволяє ширше зрозуміти та проаналізувати екологічні права людини, їхню сутність та значення обов'язків громадян.

Повний відео-звіт заходу можна подивитися на каналі Андрія Єлькіна за адресою посилання: https://youtu.be/o1JwnRtiF6o

Під час заходу учасники аналізували твір кіномистецтва, намагалися зрозуміти авторські ідеї і способи, якими вони показані на екрані, а також ознайомились з основними точками зору щодо ядерної енергетики.

Фільм «10 років відчуження» у 1996 році отримав Гран Прі Міжнародного Мандрівного фестивалю «Оксамитовий сезон», режисер Сергій Буковський та його творча група зняли цей фільм напередодні 10-річчя трагедії на Чорнобильській АЕС. У фільмі учасники побачили стан зони - людей, що живуть там, їхні домівки, проблеми, з якими вони вимушені жити щодня.

Учасники задалися питанням, чому ці люди залишилися у зоні небезпеки, обговорили одну з рис українського характеру - не полишати місце народження, свою домівку, та навіть порівняли події фільму із сучасністю, коли українці відмовляються покидати рідні міста та села, які опинилися у фронтовій зоні обстрілів.

Напередодні зустрічі велась інтенсивна підготовча робота: з метою виявлення рівнів освіченості учасників з питань історії Чорнобильської аварії організатори провели опитування:

https://docs.google.com/forms/

Також заздалегідь до заходу готувались пошукові групи, які вивчали питання переваг та недоліків атомної енергетики.

Задля активації діалогу під час заходу були застосовані цікаві вправи та експрес-опитування. Такі як: «асоціації» та «що робити».

Учасники визначалися, яку стратегію розвитку енергетики краще обрати для України, враховуючи процеси зміни клімату: розвивати атомну енергетику, надаючи належну увагу безпеці або заборонити атомну енергетику, віддаючи перевагу відновлювальній енергетиці. Чи краще розвивати всі види енергетики у контексті концепції сталого розвитку або все ж таки розвивати виключно відновлювальну енергетику. Результати опитування можна побачити за допомогою інфографіки:

Змістовною та інформативною була групова робота учасників.

Перша група збирала інформацію про переваги атомної енергетики. До неї увійшли Прокопчук Юлія, Камінська Софія, Остапко Тимур, Кузнецов Владислав, Ященко Анна.

Вони розповіли про те, що ядерна енергетика на всіх етапах життєвого циклу має найнижчі з усіх видів електрогенерацій викиди парникових газів. А саме: 5,1-6,4 грам-еквівалент ( г екв). С02 на 1 кВт-годину викидів, при цьому виготовлення ядерного палива (паливний ланцюг) складає найбільшу частку в ці сумарні викиди. Якщо Україна взагалі не мала б АЕС, то щорічно в атмосферу з ТЕС на вугіллі викидалося б на 117 млн т вуглекислого газу більше (або на 30% більше). За рахунок експлуатації українських АЕС з початку експлуатації першої з них вдалося запобігти викидам 2,7 млрд т вуглекислого газу.

Також вони звернули увагу, що ядерна енергетика не потребує відчуження значних земельних ділянок та має мінімальний вплив на біорізноманіття, а також вона не здійснює хімічного та радіаційного впливу на довкілля. В свою чергу, теплоелектростанції (щорічно) при спалюванні вугілля викидають близько 90 т миш’яку, 20 т ртуті та інших токсичних елементів - усього біля двох млрд смертельних для людини доз, до 1,25 млн т оксиду вуглецю, оксиду сірки, оксиду азоту, сажі, золи і шлаків, що містять токсичні важкі метали; випалює 8 млн т атмосферного кисню (при спалюванні 1 т органічного палива витрачається 2,5 т кисню); утворюються «кислотні» дощі, які знижують родючість земель і врожайність рослин, викликають загибель лісів. При цьому, радіаційний вплив ТЕС на населення в 5-10 разів вищий за вплив АЕС аналогічної потужності.

Також вони вказали на не менш важливий чинник – це оптова ціна електроенергії і тарифи споживачів. Сьогодні базовий попит на електричну енергію в Україні покривають АЕС, які можуть працювати за рівним графіком без великих коливань генерації.

Під час виступу Першої групи з’ясувалось, що ядерна енергетика робить прямий внесок принаймні у шість Цілей сталого (збалансованого) розвитку Організації об’єднаних націй.

Роблячи висновок, керівник групи Юлія Прокопчук відмітила: «Розвиток ядерної енергетики сприяє розвитку високотехнологічних наукомістких виробництв з великою доданою вартістю та розвитку людського потенціалу. Експлуатація АЕС та функціонування суміжних галузей економіки потребує висококваліфікованих фахівців, сприяє залученню молоді до отримання інженерної освіти, розвитку науки та інновацій, ми робимо висновок про доцільність подальшого розвитку ядерної енергетики в Україні. Це потрібно робити заради досягнення цілей сталого розвитку та збереження довкілля для нинішнього та майбутніх поколінь».

В свою чергу Друга пошукова група сконцентрувала увагу учасників засідання на недоліках атомної енергетики. Над цими питаннями працювали Олександр Бачурський, Анна Сурело, Поліна Кузнецова, Дар’я Лебединська.

Вони намагалися знайти найбільш актуальну інформацію, яка вказує на недоцільність подальшого розвитку атомної енергетики. Наприклад, було вказано, що будівництво АЕС обходиться занадто дорого. Будівництво великих ядерних енергоблоків зі встановленою потужністю 1000 МВт потребує близько 7 млрд дол. з яких на стадії будівництва необхідно вкласти приблизно 70%. Повернення вкладених капіталів здійснюється протягом 15-20 років.

Експлуатація атомних електростанцій призводить до утворення радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. Відпрацьоване ядерне паливо у світі частково переробляється з метою вилучення корисних ядерних матеріалів, які використовуються для виготовлення свіжого ядерного палива. Однак, й внаслідок переробки утворюються високоактивні радіоактивні відходи, які потребують захоронення в глибоких геологічних формаціях.

Щоб отримати 1 тонну уранового концентрату, потрібно переробити 1000 тон уранової руди (коли руда містить 0,1% урану). Ці 999 тон «хвостів» є радіоактивними і потребують заходів із очистки та поводження.

Ядерні реактори потребують великих кількостей води для охолодження і генерації електроенергії. Після проходження через систему охолодження реакторів АЕС вона повертається на 5-10 градусів теплішою, що негативно впливає на екосистему річок.

Крім того, існує ризик важкої аварії з великими радіаційними наслідками. Прикладами є великі аварії на ЧАЕС в 1986 р. та АЕС Фукушима (Японія) в 2011 р. У 1986-1987 рр. у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС взяли участь 340 тис. осіб, загальна чисельність з урахуванням наступних років, оцінюється в 600 тис. осіб, які взяли участь у роботах з ліквідації наслідків.

З 1986 по 1991 рік (до розпаду СРСР) було витрачено 12,5 млрд. дол, США для ліквідації наслідків аварії.

Олександр Бачурський, керівник Другої групи зробив висновок про недоцільність розвитку ядерної енергетики. Але все ж таки, - відмітив він, - потрібно враховувати всі чинники в такому складному питанні як безпека в енергетиці щодо впливів на навколишнє природне середовище та щодо забезпечення сталого розвитку для нинішнього та майбутніх поколінь. В тому числі потрібно враховувати доводи Першої групи, - завершив свій виступ Олександр Бачурський.

Додатково! Сергій Буковський - український кінорежисер, актор, автор багатьох документальних фільмів. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004). Народний артист України (2008). ВИБРАНА ФІЛЬМОГРАФІЯ: Війна. Український рахунок (2002-2003); Назви своє ім'я (2006); Усі повинні померти (2007); Живі (2008); Україна, Точка відліку (2011); Головна роль (2016), В. Сильвестров (2019) та інші.

Змістовно захід, що відбувся, сприяв просуванню реформи енергетики в Україні.

Важливі посилання!

Сайт Docudays UA https://docudays.ua/

Сайт DOCU CLUB https://docuclub.docudays.ua/

Презентація – https://4af7cfb7-b054-4e9c-8222-702604326338.usrfiles.com/ugd/4af7cf_063ebd1a1eba40368e4fa65b996b3c38.pdf

Медіахолдинг «Вісник Мрії»

Запорізька гімназія №19

30.04.2023

Відгуки учасників:

Дар’я Лебединська: Я спостерігала таку картину, як люди проживають у своїх будинках, у спустошених і непридатних до існування землях, незважаючи на ту страшну аварію. Багато хто виїхав, а дехто залишився там з різних причин: не хотіли кидати свої рідні землі, будинки в яких вони провели своє дитинство або просто тому, що не було можливості починати своє нове життя в нових умовах. Видно, що населення там більше старого покоління, молодші поїхали у великі міста, де більш комфортні умови. Це означає, що інфраструктура там не розвивається. Торгівлі, медицини, автомобільного транспорту, інтернет мережі там майже немає. Люди зберігають у собі спогади про ту жахливу катастрофу, про щасливе і спокійне життя до неї. Переживши страшне горе від втрат близьких, цінних для них речей, вони не можуть все просто забути.

Учасник заходу: Вважаю тему енергетичної стратегії розвитку України дуже важливою. Для українців думати про це є першочерговим завданням. Адже саме в нашій країні сталася ця жахлива трагедія – Чорнобиль! Ще не пізно приймати правильні рішення, ще не пізно дивитися у ці вражаючі кадри, безумовно, видатного фільму «10 років відчуження». Куди прямують ці втомлені люди наприкінці фільму, сидячи у вагоні звичайної електрички? Може вони завтра потраплять у визначне майбутнє, де не буде горя і ненависті, а може вони прямують у таке ж саме пекло, де всі пророкують замість нас.

Олександр Бачурський: Черговий наш фільм "Десять років відчуження" - це надзвичайно сильна та емоційно заряджена стрічка, яка розповідає про життя в зоні відчуження після руйнівної техногенної катастрофи. Ніякої акторської гри, ніяких прикрас - тільки справжні емоції людей, які не дивлячись ні на що залишилися у своїх рідних домівках, що є однією з рис українського характеру - не полишати місце народження, свою Батьківщину. Окрім цього, документальний фільм показує нам незламність цих людей, які продовжують повноцінно жити, продовжують посміхатися, навіть попри зіпсоване здоров'я. Також, ця кінострічка навчає та надихає нас знати свою історію, зокрема й такі трагедії, та обов'язково пам'ятати про злочинну бездіяльність радянської влади, яка своїм мовчанням покалічила, та й вбила багато людей. Загалом, я впевнений, що перегляд такого емоціонального та "живого" фільму неодмінно вплинув на настрій всіх учасників чергового засідання нашого кіноклубу.

Як спасати планету, дізналися учасники кіноклубної події

mech — Fri, 28 Apr 2023 09:18:53 GMT

У рамках програми дій кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» для всіх бажаючих 26 квітня 2023 був організований онлайн-показ повнометражного документального фільму американської режисерки та продюсерки Емілі Джеймс «Просто зроби це» («Just do it»).

Екологія та зміна клімату – актуальні та болючі питання для сучасності. Дізнатися про життя еко-активістів та їхню діяльність, часом провокативну, іноді наївну, але таку, що привертає увагу до вирішення проблем. Все це важливо саме зараз, коли в Запорізькій гімназії №19 відбувається традиційний, вже двадцять перший Екологічний марафон «Планета Земля – територія Мрії».

- Головне для нас: під час кіноклубних подій почути відвідувачів, створити умови для обміну думками, проявити усі можливі позиції, спільно корегувати та трансформувати їх у бік прогресивних поглядів , зміцнюючи розуміння прав людини, - каже керівник і модератор кіноклубу Андрій Єлькін.

Цей фільм не просто про британських еко-активістів у галузі клімату та сміливих порушників спокою, які перейшли межу і стали з точки зору держави злочинцями. Цей фільм також про небайдужість людей, про їхню віру у власні сили, про цінності демократичного суспільства, де взаємовідносини держави і громадськості збалансовані таким чином, що люди, виконуючи свої функції та спираючись на власні переконання, можуть впливати на своє сьогодення та власне майбутнє. Задокументований більш ніж за рік фільм розповідає про активістів, які блокують заводи, нападають на вугільні електростанції та приклеюються до торгових майданчиків міжнародних банків, незважаючи на реальну загрозу арешту.

- Переглядаючи цей фільм, я згадав, як під час навчання в США нашу групу привезли до Каліфорнійського університету на місце протесту жителів міста Берклі, які відстоювали право на існування величезних дубів та вимагали скасувати рішення адміністрації університету побудувати на їхньому місці тенісний корт для студентів, - продовжує розповідати Андрій Єлькін. - Ми побачили, що протестуючі оселилися, як то кажуть, на вершині цих дерев і відмовлялися покидати свої намети, таким чином захищаючи рослини від вирубки. Територію цього "табору на деревах" поліцейські обгородили сучасним парканом і, як нам розповіли, дозволяли групам підтримки передавати воду та продукти харчування активістам лише раз на добу. Зрозуміло, що ці пакети з провізією можна було підняти на висоту лише за допомогою спеціальних мотузок.

Фото Андрія Єлькіна з місця події

- Пам'ятаю, як наша делегація підтримала тоді протестувальників, коли ми, задираючи свої голови вгору, співали їм гімн України, - додав він.

Звісно цікаво, що каже сама Емілі Джеймс про своїх героїв. В одному інтерв’ю вона однозначно висловила свою позицію: «… коли ви бачите, як люди намагаються виправити світ, використовуючи лише свої голі руки, D-подібні замки, супер-клей та прапорці, невже ви не запропонуєте їм руку допомоги? Якщо держава каже, що це робить мене злочинцем, то я кажу, що насправді це не справа держави. Я впевнена, що історія виправдає цих людей. Завжди правильно чинити опір тому, що ви вважаєте е неправильним, а головне - дати собі можливість змінити це».

Навесні 2009 року розпочалась робота над фільмом. Його повна назва «Просто зроби це: історія про сучасних злочинців».

Чи можна зняти важливий фільм, якщо зобразити події, дозволяючи глядачам дізнатися про людей, які готові ризикувати своєю свободою і навіть життям на знак протесту? Можливо для цього потрібно вірити у те, що роблять ці люди, мати бажання допомогти їм та донести їхню ідею.

- Не знаю, чому учні шкіл тут можуть навчитися....в мене враження, що головним героям немає з чим порівнювати їхнє життя та проблеми... фільм дивний, - висловлює свою думку учасниця перегляду.

- Я не розумію що фільм нам каже..., - підтримує її інша учасниця.

- Ну, як на мене, цей фільм про поширені у західній Європі громадські рухи. Тобто довкілля в жахливому стані, наступним поколінням може не вистачити ресурсів для життєзабезпечення. При цьому, відбувся поділ на дуже багатих та бідних людей. Хтось на яхтах відпочиває, для когось не залишається місця для нормального життя. При цьому, планета виснажується – ті, хто приймають екологічно важливі рішення, в першу чергу думають про свої прибутки, - намагається активувати дискусію модератор.

- Головна тема - це громадський активізм та право громадян мати власну думку та висловлювати її. Мова йде про громадянське суспільство як цінність демократичної країни. Тобто люди повинні мати фундаментальні права, можливість їхньої реалізації, інакше виникає набагато більше невдоволення аж до сепаратистських рухів. Ми бачимо, що право на життя та майбутнє потрібно відстоювати навіть у Великобританії, - долучається до обговорення ще один учасник перегляду.

- Чи можна так сказати, що, якщо в Україні багато людей, які не поділяють цих цінностей, тобто ментально залишаються у совдепії, то звісно цей фільм не потрібно демонструвати в таких аудиторіях та не потрібно пропагувати "європейський вибір"? Адже актуалізація розуміння потребує часу, бо у телевізорі чуємо одне, а у реальному житті все навпаки, - запитує модератор у глядачів.

На що вчитель історії та соціальний педагог Запорізької гімназії №19 Ірина Старова надає наступну відповідь:

- Європейським лівакам треба зрозуміти, що капіталістична система єдина, яка працює з 15 ст. і кращої людство не має. Спроби більш справедливого розподілу завжди ведуть к таборам і репресіям, голоду і дефіциту. У фільмі герої називають себе екстремістами. Це за формою їхньої діяльності, за ідеологією вони скоріше ліваки. Вони такі совдепи, які ніколи в совдепії не жили. У мене до таких категоричне неприйняття. Мати яхту тоді, коли хтось голодує, не є аморальним. Люди, які мають більше ніж інші, часто створюють бізнеси та нові робочі місця. Боротися з несправедливим розподілом багатства можна тільки полегшивши усім людям можливість його самостійно отримати. Через освіту, рівні можливості для власного бізнесу, підтримку держави, дію законів, у тому числі і природоохоронних.

Стрічка не залишила глядачів байдужими. Клубна робота з документальним кіно може породжувати цікаві думки та надає можливість для узгодження цих думок у соціальному просторі.

Наприклад, Дар’я Лебединська вважає, що фільм вчить бути активними, робити те, що в наших силах:

- Було цікаво вислухати історію життєвого шляху героїв на початку фільму. Безліч людей замислюються над проблемами з якими зіткнулося людство в плані забруднення навколишнього середовища, але через день, два, у повсякденній метушні забувають про це і фокусуються тільки на своїх проблемах, виправдовуючись тим, що у них просто немає часу і їм потрібно облаштувати своє життя перш за все, чим міняти щось у планетарному масштабі. Але є певні групи людей які не залишають такі думки на потім, до них прийшло розуміння, що поки вони думають, природа все більше і більше потопає у відходах та смітті, яке повільно вбивають все навколо. Тому замість бездіяльності, вони присвятили свій час активній боротьбі проти знищення навколишнього середовища. Як сказала Софі з фільму «Просто зроби це»: «Немає значення законно це, чи ні, неважливо великий ваш внесок, чи малий, просто треба це робити!» Абсолютно усвідомлено вони йдуть проти влади, адже не завжди справедливі ті, хто встановлюють закон. Бувають і смертельні випадки при виникненні протестів, природоохоронці жертвують своїм комфортом, ставлячи своє життя як привід припинити дії проти яких вони протестують. Це неймовірно складно. У когось просто не вистачає сміливості, сили волі, щоб витримати таке життя, не кожен може почати боротьбу проти структур порушників прав. Тому якщо не вважаєш такі радикальні заходи можливими, можна врятувати планету, дотримуючись елементарних правил. Для їх виконання не доведеться жертвувати собою, достатньо просто приділити трохи часу простим справам: зайнятися облагородженням свого міста, сортувати сміття, знижувати споживання електроенергії, заощаджувати паливо, уникати пластикових пакетів та одноразових товарів, віддавати непотрібні речі нужденним, заощаджувати воду, не смітити.

В свою чергу Ліля Назаренко радить дивитися цей фільм багато разів:

- Я дізналася що британці п’ють чай коли їм важко, незручно або коли вони перебувають у важкій ситуації. Вони п’ють чай на похоронах, коли їх хатинки бомблять літаками, коли їм розповіли погану новину або коли знаходяться у скрутній ситуації. Готові пити чай літрами, з поводу або навіть без. Часто пили чай біля банку Англії, та пригощали інших людей безкоштовно. Я також люблю чай. П’ю його занадто багато. Коли тебе щось турбує, або на душі неспокійно випий чашечку чаю та стане набагато краще. У цьому фільмі люди грають з журналістами, вони не бояться піти до суду та відстоювати свої права: 1 квітня день - дурнів. Багато людей прибуло до Лондону. Десь у центрі їх зустрічає демонстрація. Їхня мета - перешкодити кліматичній кризі. Чому?? Вони не хочуть, щоб тему клімату досліджували саме працівники банку. Їх б’ють, але вони не тікають. Мені було сумно, коли розповіли про чоловіка, який йшов додому після роботи просто не в той час, не в тому місці. Його штовхнули працівники поліції і він помер. Це дуже сумно, та погано. Не зрозуміло, навіщо вони так зробили. Після смерті того чоловіка поліція почала вести себе набагато правильніше. Вони перестали бити людей, просто ходили пити чай і все. Наприкінці фільму Марія хотіла висадити зерна на чужій ділянці, та її почали виганяти. Їй дали час на збори, але вона не хотіла уходити, не хотіла збирати речі. Та поліція почала забирати в неї речі та гнати з тієї ділянки. Вони заарештували Марію за те що вона не хотіла уходити без своїх речей. Це дуже сумно, але не дивлячись на це фільм дуже цікавий. Десь хотілось плакати. Але зараз я хочу передивлятися цей чудовий фільм ще мільйони разів.

Висловив свою думку також президент Дитячо-юнацької екологічної громадської організації «Республіка Мрія» Запорізької гімназії №19 Олександр Бачурський:

- На мою думку, фільм «Просто зроби це» є надзвичайно корисною стрічкою для всіх споживачів - для самих активістів він є мотивацією, для учнів - гарним, повчальним прикладом небайдужості людей до навколишнього середовища. Саме на прикладі діяльності британських еко-активістів висвітлюються такі питання як свобода пересування, право на приватність, повагу до особистого та сімейного життя. Проте, обов'язково слід зауважити, що, часом, дії активістів є вкрай провокативними та невиправданими. Але, завдяки цим активістам відбуваються значні зміни на краще у природі їхнього краю. Загалом, тематика фільму та якість її подання надихають на піклування про історію та екологічне становище нашого запорізького краю.

Нагадуємо, «Просто зроби це» – унікальний незалежний проект, створений за участі більше 100 волонтерів та 447 добровільних спонсорів. Фільми американської режисерки та продюсерки Емілі Джеймс, які вона створила у співпраці з британським телебаченням, поєднують інтерес молодої режисерки до історії, науки і політики.

Фільм "Просто зроби це" сприяє просуванню реформ у сферах довкілля та децентралізації.

Кіноклуб Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» відкрито 26 січня 2023 року. Цільовою аудиторію кіноклубу є учні, вчителі, батьки учнів Запорізької гімназії №19, а також мешканці мікрорайону Військбуд та прилеглих до нього мікрорайонів міста Запоріжжя. Слухачі кіноклубу можуть отримати Сертифікат учасників, скориставшись google—формою https://docs.google.com/forms/.

Важливі посилання:

Сайт Docudays UA https://docudays.ua/

Сайт DOCU CLUB https://docuclub.docudays.ua/

Медіахолдинг «Вісник Мрії»

Запорізька гімназія №19

27.04.2023

22 квітня - Всесвітній день Землі! Радіо «РМ» транслювало передачу "Електронні відходи - Стоп!"

mech — Mon, 24 Apr 2023 04:40:39 GMT

СЛУХАТИ! https://youtu.be/ttLE_YJm0qE

Ми обрали вузьку тему для спілкування. Електронні відходи.

Чому саме про це ми розповідали протягом нашого етеру на радіо «Республіка Мрія» сьогодні?

Може тому, що на минулому тижні відбулась кіноклубна подія Docudays UA «Вісник Мрії» з переглядом та обговоренням видатного документального фільму австралійського режисера Девіда Феделе «Край електросміття»?

А може тому, що всі ми є свідками цієї електронної епохи, яка несподівано продемонструвала нам свої власні права та свою вирішальну волю?

Запрошуємо прослуховувати цю передачу радіо Запорізької гімназії №19! Ви почуєте 12 есе представників підростаючого покоління про свої враження від перегляду цього правдивого фільму без слів та діалогів. Фільму, який вражає операторською роботою, коли камера здатна показати все навколо, не залишаючи ніяких сумнівів у необхідності змін.

Звісно у нашому етері сьогодні буде тільки електронна музика. Але ця музика буде спроможною відобразити почуття планети Земля як єдиного організму, який усвідомлює сам себе та відчуває біль кожного і кожної, ототожнюючи себе з ними.

Dj Polkovnik зміг передати ці відчуття та емоції у своїх композиціях, за що ми йому дуже вдячні.

Після кожної композиції, знову і знову, Ви будете слухати роздуми сучасних школярів про "Край електросміття"! Будемо разом! Мріяти! Діяти! Перемагати!

В Запорізькій гімназії №19 обговорювали проблему електронних відходів

mech — Sun, 23 Apr 2023 16:44:08 GMT

20 квітня 2023 на платформі Zoom в рамках програми дій постійно діючого кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» з метою отримання та поглиблення знань, розвитку діалогу та ініціатив, пов'язаних із захистом довкілля, зокрема поводження з відходами, відбулось чергове засідання з теми «Захист довкілля та громадський активізм: Електронні відходи – СТОП!» з переглядом та обговоренням документального фільму австралійського режисера Девіда Фіделе «Край електросміття».

Учасниками кіноклубної події стали громадські активісти ГО «Республіка Мрія» - учні 8-9 класів Запорізької гімназії №19.

Отримувати та поглиблювати знання про захист довкілля, зокрема щодо поводження з відходами – це важливе завдання громадян Мрії, - каже керівник Кіноклубу та модератор нинішнього засідання Андрій Єлькін.

Учасники не тільки ділилися враженнями про фільм «Край електросміття», але й мали змогу згенерувати ідеї щодо можливих громадських ініціатив для вирішення проблеми поводження з відходами у своїй громаді та навіть регіоні.

Учасники шукали аргументи для діалогу зацікавлених сторін, які могли б сприяти вирішенню проблеми поводження з відходами.

Експертом зустрічі виступила Світлана Корзун, голова ГО "Інститут екології і краєзнавства "Запорозький край", лауреат міжнародної премії "Земля жінок", володарка сертифікату програми стажування «Громадські зв'язки» з теми «Державна політика щодо переробки відходів» за підтримки USAID, World Learning, World Affairs Council of Kentucky/Southern Indiana, PH International.

Вона нагадала учасникам, що проблема відходів в Україні вирізняється особливою масштабністю - як унаслідок домінування в економіці багатовідходних технологій, так і через відсутність протягом тривалого часу адекватного реагування на її виклики.

За її словами, у наслідок агресії росії проти України навантаження на природне навколишнє середовище значно посилилось. Як відомо, в Україні щорічно утворюється близько 400 млн. тонн відходів, і тільки 6% цих відходів переробляється, що є надзвичайно низьким показником у порівнянні з країнами ЄС, де він становить близько 40%.

Демонструючи наочну презентацію, Світлана Корзун звернула увагу слухачів на те, що неперероблені відходи розміщуються на полігонах та сміттєзвалищах, яких лише зареєстрованих налічується понад 5 тисяч. А стихійним нема числа.

- Вирішення цієї проблеми вимагає широкого спектру діяльності: від законодавчого регулювання до виховання екологічного світогляду та навчання практикам раціонального поводження з відходами, - підкреслила експерт.

Андрій Єлькін порадив учням звернути увагу на глобальний характер проблеми електронного сміття. Документальний фільм Девіда Феделе показав ці диспропорції розвитку між багатими і бідними країнами «третього світу».

Переглядаючи стрічку, учасники побачили, що у Гані це проявляється, зокрема, порушенням права на працю, на справедливі і сприятливі умови праці, а також порушенням права на екологічну безпеку внаслідок перенесення до країни відходів, які важко піддаються переробці та стають джерелом забруднення довкілля.

Після перегляду фільму відбулося його обговорення. Учасники ділилися думками, висловлювали власну небайдужу позицію щодо побаченого.

Традиційно для кіноклубних подій відбулась групова робота. Перша група учасників моделювала дії уряду-імпортера відходів, друга – уряду-експортера відходів.

Олександр Бачурський, керівник пошукової групи, оголосив першочергові заходи для мінімізації проблеми:

1. Удосконалити законодавчі норми, що регулюють використання електронної техніки та впровадження їх правил утилізації після закінчення терміну служби.

2. Впроваджувати програми стимулювання використання продуктів, які можуть бути легко перероблені або утилізовані після використання.

3. Впливати на інформування населення про те, як правильно утилізувати електронні пристрої, та про те, що від цього залежить кількість відходів.

4. Розвивати систему збирання, утилізації та використання електронних відходів із залученням державних органів, виробників електроніки та громадськості.

5. Підтримувати дослідження, спрямовані на вивчення нових методів вилучення та використання відходів.

6. Запровадити екологічний податок відносно використання окремих видів електронної техніки, які приводять до великої кількості відходів.

7. Використовувати програмне забезпечення, яке дозволяє оновлювати життєві цикли електронних пристроїв, а також регулярне оновлення їх прошивки.

8. Розробити систему сертифікації продукції, яка зобов'язувала виробників випускати пристрої, що відповідають екологічним вимогам.

9. Встановити обов'язкові нормативи щодо використання перероблених матеріалів під час виробництва електронної техніки, а також щодо використання ресурсів у процесі її виробництва.

10. Впроваджувати систему лізингу для електронної техніки, щоб знизити кількість відходів, та стимулювати перехід до зразка з більш тривалим життєвим циклом.

В свою чергу Дар’я Лебединська, керівниця другої групи, презентувала результати роботи своєї групи:

1. Заборонити відправку небезпечних відходів без згоди країни, що їх отримує.

2. Заборонити прийняття та переробку відходів країнам, які не мають коштів та інфраструктури для безпечної утилізації цих відходів.

3. Запровадити більш суворі правила щодо утилізації електронних відходів, такі які встановлені у США, Японії, Німеччині та Канаді

4. Вимагати від країн постачальників електронних відходів інвестицій у сферу розвитку переробної інфраструктури

5. Розвивати освіту, підвищувати освіченість населення щодо ризиків для здоров’я та навколишнього середовища.

6. Розвивати інші (безпечні) напрямки економічного розвитку, створювати нові робочі місця, наприклад, у землеробстві або туризмі.

7. Проводити соціально виправдану політику у сфері охорони здоров’я. Удосконалити національне законодавство.

8. Підвищувати правову грамотність населення країн, які потерпають від переміщення відходів. Навчити людей захищати свої права.

9. Усунути відмінності у правилах та нормах щодо утилізації та переробки електронних відходів у різних країнах.

10. Дотримуватися міжнародної угоди з контролю за переміщенням небезпечних відходів (Basel Convention), яка регулює міжнародну торгівлю електронними відходами.

Наприкінці зустрічі учасники взяли участь у вправі «Місцевий рівень: що може зробити кожна людина або екологічний підрозділ ГО «Республіка Мрія»», щоб вирішити проблему накопичення електронних відходів. Учасники відповіли «Так» на запитання «Чи готові діяти задля зменшення електронних відходів?» та пропонували проводити дослідження, готувати інформаційно-просвітницькі кампанії, закликати свої аудиторії до екологічно дружньої поведінки, берегти свої гаджети, скоротити власні споживацькі потреби, не купувати зайві електричні пристрої.

Повний відеозвіт про захід можна переглянути на каналі "Вісник Мрії" за адресою посилання: https://youtu.be/XBEjufvJpMg

Відгуки, рецензії, есе учнів про перегляд фільму «Край електросміття»:

Андрій Єлькін: Чи бачили ви колись фільм де ніхто нічого не каже? Як можна донести щось до аудиторії, якщо всі герої фільму від початку до кінця нічого не кажуть? Але мова кіно має свої можливості. Візуальний ряд красномовно знайомить глядача з існуючою екологічною проблемою.

Олександр Бачурський: Фільм, який ми дивилися на нашій дев'ятій за рахунком зустрічі є вражаючим та відкриває очі на проблему електронного сміття, яка вже стала глобальною. Він показує, як технічні відходи з постійним зростанням відкладаються в країнах зниженої економічної стійкості, де не вистачає ресурсів для їх відновлення або знищення. Режисер Дейвід Феделе досліджує цю проблему на прикладі Гани та показує, як наслідки неправильного управління електронними відходами стають загрозою для здоров'я місцевого населення та навколишнього середовища африканських країн. На мою думку, ця стрічка є потрібною та актуальною в наш час, коли використання електроніки стає все більш поширеним та популярним. Адже вона показує, як наші дії впливають на навколишнє середовище та здоров'я мешканців іншого континенту. Фільм "Край електросміття" - це не просто розповідь про екологічну проблему, це рішучий заклик до протидії цій проблемі. Перегляд допомагає зрозуміти, що кожен з нас може щось зробити для того, щоб уникнути подальшого загострення даної проблеми.

Даря Лебединська: В фільмі мене вразив дим при спалюванні електронного сміття. Швидше за все дивно не те, яким цей дим був чорним і густим, відразу видно що там міститься дуже небезпечні речовини, а то як люди спокійно ставляться до того, що вони цим дихають. Проблема в тому, що деякі ставлять грошову вигоду вище свого здоров'я та здоров'я інших. Ті люди, які годинами перебирають це сміття, не знайшли іншого виходу, крім як ризикувати своїм життям. Вони дійсно вважають, що перебирання електронного сміття це єдине, що може хоч якось їм допомогти, а так не повинно бути. Це стосується не тільки тих, які працюють на сміттєзвалищі. Під загрозою все найближчі населення, тварини, які там живуть, річки, дерева. Навіть якщо ти живеш просто поблизу, все одно будеш вдихати цей дим . Потрібно більше звертати увагу на цю проблему і виділити гроші на облаштованості підприємств куди будуть звозити всі ці відходи. У людства є можливість за допомогою обладнання переробити такі пристрої, але багато хто просто закриває на все це очі.

Деякі рецензії увійшли у передачу радіо «Республіка Мрія», яка транслювалась в онлайн етері 22 квітня:

РАДІОПЕРЕДАЧА «ЕЛЕКТРОННІ ВІДХОДИ – СТОП!»

Анастасія Сечіна: Фільм «Край електронного сміття» змусив мене замислитися над дуже важливими проблемами сьогодення. Головне - становище людей, які сортують електронне сміття та страждають через нього.

Режисер зняв чудовий фільм, який показує наслідок вивезення всього електронного сміття до країн третього світу. Фільм складається з двох частин, у першій показано як люди працюють, переробляють відходи, і друга - там, де вони відпочивають та насолоджуються життям, якщо це можливо в таких жорстоких умовах. У фільмі ми дізнаємося про звичайне життя тих людей, які сортують і переробляють електронне сміття. Ми розуміємо, що кожен день чоловіки важко працюють, щоб розібрати якнайбільше сміття.

Декілька разів на день їм привозять нові відходи - це холодильники, телевізори, які на вигляд зовсім нові і могли б ще прослужити, але, мабуть, їх власникам вони більше не потрібні. Часто так буває, що справні майже нові речі люди викидають і купують новіші, сучасніші, хоча старими ще можна було користуватися. Або ця річ була поганої якості як телефони, наприклад, недорогих компаній - користуєшся рік, і він уже починає зависати, гальмувати, і ми сміливо його викидаємо та купуємо новий.

Недоцільне використання електронних пристроїв та техніки веде до збільшення електронного сміття. На полігоні куди звозять електронне сміття пасеться худоба і поруч протікає річка з якої люди могли б брати воду або в ній просто купалися б діти, але на жаль - це неможливо. Від електронного сміття в тому місті, куди його звозять, страшенно постраждала екологія, забруднена річка, зовсім немає дерев і чагарників, а значить: нема кому вбирати всі ті жахливі речовини, які виходять в атмосферу внаслідок спалювання відходів, і вони осідають на шкірі. у легенях цих людей. Усім цим дихають діти, які допомагають у прибиранні сміття.

У другій частині фільму ми бачимо як люди відпочивають. Діти грають у футбол, дорослі грають у настільну гру і про щось розмовляють, сміються, вони просто насолоджуються життям, яким би важким воно не було.

Олександр Гіленко: Сьогодні, завдяки загальнодоступності інтернету, люди можуть припинити читати про те, як виглядають багаті столиці світу або стародавні палаци з їхньою архітектурою, історією та власниками. Клікнувши по миші, ми детально розглядаємо вулиці Парижа, присутні на онлайн трансляції концерту улюбленого гурту; навіть космос тепер можна побачити, не стаючи космонавтом.

Талановитий режисер Девід Феделе зазначив, що тепер людям потрібна картинка. Вони можуть послухати ваші міркування на різні теми, але будуть ставити під сумнів кожне слово, поки не побачать все на власні очі. І коли нам, людям, котрі щодня скаржаться на своє нудне життя, розповідають про те, що, наприклад, в Африці голодують діти або, що десь ведуться війни, в яких гинуть невинні люди, ми прикриваємо долонькою рот і додаємо: "Ну так, це дуже погано". Тому в документальному фільмі "Край електронного сміття" насамперед робиться акцент на візуальному сприйнятті. Та так, це подіяло та дуже сильно. Погодьтеся, якби весь фільм перевели тільки в аудіоверсію, в якій описувалося б те саме, наша реакція була б зовсім іншою. Але це - черговий спосіб достукатися до людства і показати, чим може обернутися наша розбещеність.

"Край електронного сміття" – це місце забутих речей. Наших з вами речей, які ми змінюємо так часто, що не помічаємо цього. Наше суспільство – споживачі, наші життя – суцільна залежність від речей. І за переглядом картини стає не лише шкода цих нещасних людей, які заробляють сущі копійки собі на їжу, дихають отрутохімікатами, засипають на бетонних плитах, а ставати соромно, за все людство в цілому.

Забруднення природи, використання праці жебраків, величезна кількість викинутих на звалище речей діє на глядача, як удар струмом. Після перегляду цієї картини, яка є чимось подібним до утопії, залишаєшся в пригніченому настрої.

Здається, що такого не може бути у реальному світі. Адже уряд давно вирішив би цю проблему. Однак ні, таке місце існує, всупереч нашому усталеному пізнанню світу (адже ми бачимо тільки себе). І поки, ми живемо, стурбовані якимись дріб'язковими проблемами, інші люди працюють у жахливому місці. Не знаю, як щодо пекла, але вже на чистилище воно явно схоже. А найважче – бачити наївну та щиру посмішку на обличчі таких людей. Адже, незважаючи на те, що відбувається, вони продовжують вірити у майбутнє. Вони сміються, грають у футбол чи настільні ігри; хлопці спілкуються із дівчатами, діти заводять дружбу. Це дає нам зрозуміти, що ці люди живі. Вони не роботи, не маріонетки, але ви бачите, на що вони змушені йти.

Їхній світ під ковпаком, який приховує правду від усього світу. Через величезне скупчення диму, темрява настає раніше, ніж заходить сонце. Виснажений погляд, старий одяг, що бовтається на худому тілі, і крапля віри в очах. Більше слів немає. Коли фільм закінчився, я дивився на темний екран ще з хвилину, знову проганяючи у своїй голові всю ту трагічну і похмуру картину. У голові крутиться питання: "Коли на землі закінчиться епоха споживачів?"

Софія Євченко: Електронні відходи – це лише один із видів відходів людської цивілізації, – повідомляється у довідниках Всесвітньої мережі Інтернет. Вони містять викинуті електронні та інші електричні пристрої та їх частини. Наскільки актуальною є дана проблема в екологічному сенсі, ми дізнаємося з двадцятихвилинного документального фільму про забруднення навколишнього середовища в далекій африканській країні Гані.

Як багато можна розповісти за 20 хвилин, ми знаємо з уроків у школі. Але у цьому фільмі всі мовчать, ніхто нічого не розповідає. Єдиним засобом комунікації автора з глядачем є його кінокамера, яка непомітно переміщується у просторі, фокусується, наближає чи видаляє ті чи інші сцени. Завдяки цій майстерній камері ми бачимо людей, які самі, своєю чергою, чудодійним чином не помічають присутність оператора.

З фільму ми дізнаємося, що, виявляється, електронні відходи можуть мати високі класи небезпеки через речовини, що містяться в них, таких як свинець, ртуть, поліхлоровані дифеніли, полівінілхлорид, а при їх спалюванні в атмосферу викидається велика кількість діоксинів - смертельно небезпечних для живого токсикантів.

Тільки уявіть собі: вага електронних пристроїв, від яких щороку відмовляється людство, становить близько 50 мільйонів тонн. Раніше наш учитель екології розповідав нам, що в розвинених країнах, таких як США, електронні відходи здають централізовано у спеціальних пунктах прийому. Сюди потрапляють телевізори, застарілі системні блоки та монітори комп'ютерів, радіоприймачі, холодильники, принтери, сканери. Спеціальні службовці приймальних пунктів все сортують і готують до транспортування. На своїх фотографіях наш учитель показав нам, як виглядають такі центри управління відходами у США:

На уроках ми також дізнавалися, що муніципальна влада в містах, які реалізують концепцію сталого розвитку, створюють необхідні умови для стимулювання активності населення щодо забезпечення належного поводження з електронними відходами, всіляко заохочують екологічно дружні моделі поведінки городян, вигадують ефективні інструменти. які гарантують роздільний збір та непопадання небезпечних відходів на місцеві полігони. Таку екологічну політику там називають стратегією управління відходами.

Виходить, що, застосовуючи правильні підходи, можна мінімізувати будь-які ризики для природи та здоров'я людей.

Проте. Фільм «Край електронного сміття» розкриває ширший пласт проблеми та змушує глядача задуматися про глобальний характер наслідків електронного «засилля» на планеті Земля. З'ясовується, що, очищуючи свій власний будинок від смертельно небезпечних відходів, потрібно пам'ятати про те, на що ми перетворюємо території за межами благополуччя, що здається. Саме в Африку відправляють старе, зламане і непотрібне електросміття. У свою чергу, місцеві жителі в Африці це сміття розбирають, знаходячи в ньому щось цінне, здають на металобрухт або, виймаючи цінні деталі, продають їх, таким чином, заробляючи.

Робота оператора захоплює нашу увагу: ми бачимо великі території, завалені купами електронних відходів, що розгортають і сортують нагромадження електронних звалищ мовчазних людей у просоченому сажею одязі. Клуби білого, сірого і чорного диму, що стелиться по заваленій уламками рівнині, створюють ілюзію вивернутої навиворіт печі з фрагментами, що тліють відслужив електроустаткування. Все, що не становить цінності, підпалюється і перетворюється на сильний токсичний дим, що нагадує дим шин. Все знаходиться в звичному для цієї місцевості жахливому русі, все націлене на можливість отримання коштів для життєзабезпечення місцевого населення.

Тут же, ми бачимо селища, що виникли з будівлями і хатинами, де мешкають сім'ї сортувальників: діти граються з м'ячем, молодь обмінюється новинами, хтось зважує і вантажить на транспортні засоби вилучені дроти, хтось поспішає на розвантаження новоприбулих. вантажівок з холодильниками чи телевізорами, хтось відновлює сили, відпочиваючи у тіні.

Безумовно, цей фільм можна класифікувати як роботу талановитого, непересічного, майстерного художника - документаліста. Великі плани посилюють відчуття тривоги - долоні людини, що поникла від невеселих роздумів, діти дошкільного віку, які намагаються витягти з електричного приладу те, за що можуть заплатити, худобу, яка випасають у задимленому просторі - все певною мірою шокує і створює ефект збентеженості та протесту.

Саме в цьому, мабуть, і є перевага документального кіно перед художнім. Наша свідомість змушена сприймати стресову картинку, не сподіваючись на виправдання вигадкою. Ніхто не грає придуману сценаристом роль. Всі є самими собою - людьми, які щодня вдихають отруйні токсини і ризикують захворіти канцерогенними, мутагенними та алергійними захворюваннями. Кожен кадр є фактом-свідченням - вердиктом, що спонукає до активних дій, до небайдужості, до формування адекватної позиції.

Подивившись цей фільм, я дізналася, що документальне кіно може залишати набагато відчутніший емоційний відгук у душі людини, ніж будь-який оригінальний вигаданий сюжет художнього фільму. У документальній стрічці ми бачимо реальність такою, якою вона є насправді. Режисер лише вибирає ракурси та тривалість експонування тих чи інших сцен. І буває достатньо, як і у випадку з «Краєм електронного сміття», показати один день від світанку до заходу сонця, щоб зробити революційне зрушення у свідомості глядача, розкрити актуальні смисли, припинивши летаргічний сон байдужості та безвідповідальності.

Я думаю, що кожен має обов'язково подивитися цей фільм «без слів». Адже, тільки усвідомивши всю міру неповноцінності існуючого порядку речей і об'єднавши зусилля, ми зможемо знайти нові рішення, які зумовлюють рівне право на безпечне довкілля для всіх жителів планети Земля.

Анастасія Коновалова: З цікавістю переглянула фільм австралійського режисера Девіда Феделе про глобальну екологічну проблему «Край електронного сміття». Цей документальний фільм змусив мене багато про що задуматися. З одного боку, перехід людства в прогресивну інформаційну епоху потребує відповідного технічного забезпечення, впровадження нових технологій, модернізацію засобів забезпечення інформаційно-комунікаційного взаємозв'язку співтовариств, впровадження швидко змінних підходів у реалізації принципів електронного управління соціальними, економічними та світоглядними процесами. Але з іншого, технологічні рішення, що швидко оновлюються, зумовлюють зростання електронних відходів, які потребують безпечної для навколишнього середовища утилізації.

Девіду Феделе вдалося створити вражаючий фільм. Режисер показує нам буденний день із життя людей однієї з країн Африканського континенту. Перше, що впадає у вічі - гори сміття, густого диму, і людей, змушених перебувати в нелюдських умовах токсичного звалища. Їхня доля - безперервне сортування електрообладнання. Щоб заробити собі на їжу вони з ранку до вечора вилучають із побутових приладів, комп'ютерів, телевізорів фрагменти, що містять цінні метали, щоб після здати їх для переплавлення та подальшого використання у виробництві нових електроприладів.

Фактично ми спостерігаємо найбруднішу стадію круговороту металів у природі людської цивілізації. Здавалося б, цей раціональний підхід до реалізації рециклінгу має вітатись. Але у фільмі ми бачимо нещадну картину численних вогнищ, що поширюють всюди їдкий дим з токсинами канцерогенної та мутагенної дії.

Можливо, трудівники сміттєзвалищ, як і належить, отримують молоко за шкідливість і, ризикуючи своїм здоров'ям, мають високі заробітки і облаштують свій побут лише на рівні цивілізованих країн. На жаль, режисер показує нам абсолютно протилежну картину: ми бачимо старі споруди та злиденні умови життя місцевого населення.

Люди тут настільки звикли до таких умов, що перестали реагувати на небезпеку, яка проявляється у кожній екранній деталі документального свідоцтва. Прилади, що спалюються, насичують атмосферу смертельно небезпечними свинцем, ртуттю, хромом та іншими шкідливими речовинами.

Робітники, які заради цінних металів і мікросхем з'їжджаються, щоб плавати, розбивати та розбирати старі телевізори, комп'ютери, мобільні телефони та офісну техніку, мають плату в один долар на годину при 50 годинному робочому тижні. І ціна за все це в майбутньому – їхнє здоров'я. Їх сміття - спосіб заробітку, трохи більше. Але що буде вже скоро – за п'ять, десять, двадцять років? Чи здатні вони також працювати і утримувати свої сім'ї, втративши здоров'я? Чи вистачить у цих нещасних людей грошей, щоб сплатити за дороге лікування? Як житимуть їхні сім'ї та діти вже скоро?

Особливо незабутнім і тривожним моментом у фільмі була поява на екрані десятирічних хлопчаків, які нарівні з дорослими працюють у цій жахливій атмосфері. Все це спонукає глядача до невеселих роздумів.

Я думаю, що щось у планетарному масштабі треба міняти. Необхідні справедливіші політики управління твердими електронними відходами. Забруднення планети електронним сміттям стає новою актуальною екологічною проблемою для людства. Мобільні телефони, комп'ютери, принтери, фотоапарати, ігрові приставки «морально» старіють вже через кілька місяців після покупки. Але наскільки швидко занепадає природа Землі? І що для людей є великою цінністю? Це питання часу – зрозуміти, наскільки важливо думати про це вже сьогодні. Мине кілька десятків років і знадобиться набагато більше ресурсів, щоб відновити придатні для життя території. І не факт, що вийде.

Нині люди викидають електронні відходи, вивозять їх до країн третього світу, вважаючи, що це правильно та нормально. Але, я думаю, що є безліч інших варіантів, щоб без ризику для природи і людини позбутися цих приладів. Напевно є спеціальні центри переробки електронного сміття, де його утилізують правильно, дотримуючись сучасних технологій і витягуючи потрібні матеріали безпечно. Також є благодійні організації, готові прийняти прилади та відправити їх нужденним. Погодьтеся, що не завжди ми купуємо новий прилад, тому що старий несправний. Можливо, його можна полагодити або продовжити його експлуатацію. Завжди знайдуться люди, які потребують такого обладнання.

Ті, хто викидає все це на узбережжя океану, туди, де живуть люди, припускаються непробачної помилки, за яку розплачуватимемося всі ми, люди планети Земля.

Потрібно пам'ятати: електронне сміття – проблема кожного!

Обов'язково подивіться фільм «Край електронного сміття», і подумайте, як ми всі разом можемо допомогти вирішити цю гостру проблему 21 століття.

Додатково!

Режисер Девід Феделе

Народився 1977 року. Режисер-документаліст з Австралії, лауреат численних нагород. Увійшов у світ документального кіно завдяки своїй любові до подорожей та вивчення різних культур. Подорожував Австралією, Європою, Близьким Сходом, Південною Америкою та Африкою. Зазвичай сам продюсує та фінансує власні проекти. Особливо зацікавлений у дослідженні культурних, загальнолюдських та соціальних питань. Його фільми брали участь у конкурсній програмі багатьох фестивалів у всьому світі й демонструвалися на міжнародних телеканалах.

Важливі посилання:

Сайт Docudays UA https://docudays.ua/

Сайт DOCU CLUB https://docuclub.docudays.ua/

Медіахолдинг «Вісник Мрії»

22 квітня 2023

Всесвітній День Землі.

Презентація заходу – https://4af7cfb7-b054-4e9c-8222-702604326338.usrfiles.com/ugd/4af7cf_ddddf79a8f854bcab14b53f2f623e2fc.pdf

Андрій Єлькін: Для нас важливо, щоб наші учні усвідомлювали унікальність та цінність кожної людини

mech — Wed, 12 Apr 2023 14:07:13 GMT

11 квітня, у вівторок, для учнів Запорізької гімназії №19 в рамках програми дій постійно діючого кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» з метою активізації позитивної мотивації до саморозвитку, підвищення рівнів розуміння цінності кожної людини та толерантного ставлення до оточуючих, їх поглядів, інтересів, відбувся інформаційно-просвітницький захід «Ми різні – ми рівні!» з переглядом та обговоренням документального фільму Астрід Буссінк «Джаванні та балет на воді».

- Для нас важливо, щоб наші учні усвідомлювали унікальність та цінність кожної людини, щоб в них формувалась соціально-активна позиція, навички ефективного спілкування, вміння формувати власну думку, висловлювати її, працювати в команді, - каже модератор кіноклубної зустрічі та педагог-організатор Запорізької гімназії №19 Андрій Єлькін.

За його словами, саме цей захід був особливим: він планувався з застосуванням інтерактивних вправ та ігрових методів таким чином, щоб учасники через обмін думками зрозуміли унікальність та цінність кожної людини, сформували негативне ставлення до образ, глузування, цькування, підвищили власний рівень мотивації до саморозвитку, працьовитості, ініціативності.

Фільм «Джаванні та балет на воді» за своїм змістом орієнтує аудиторію на підвищення рівня толерантності до різноманіття думок і поглядів. Уявіть собі десятирічного Джованні, який має чудову мрію: він хоче стати першим хлопчиком, який візьме участь у Чемпіонаті Нідерландів із синхронного плавання. Оскільки цей вид спорту вважається «дівчачим», не всі розуміють його прагнення.

Але Джованні наполегливо йде своєю дорогою та має підтримку в особі Кім, його подруги, яка чудово розуміє хлопця. Лишаючись на самоті, вони обговорюють своє майбутнє.

Чи скористається Джованні підтримкою Кім і чи дійде до Чемпіонату? Про це дізналися учасники кіноклубної події, які отримали можливість обговорювати подібні ситуації, з якими вони стикалися у своєму житті.

Експерт зустрічі, психолог Запорізької гімназії №19, вчитель основ здоров’я та переможниця національного конкурсу «Завуч року України» Зінаїда Болкова розповіла про Ґендерні стереотипи, про те, як вони формуються культурою, як поширюються узагальнені уявлення (переконання) про те, якими є і як поводяться чоловіки і жінки.

Вона розтлумачила поняття гендерної рівності та нерівності, звертаючи увагу на те, що за Конституцією України саме гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Під час обговорень зверталася увага на законодавство, яке гарантує права дітей та дорослих людей, зокрема, на Статтю 19 Конвенції ООН про права дитини: «Держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації».

Протягом заходу учасники брали участь у вправах «Мені в тобі подобається …», «Що я відчуваю, коли …», «Сьогодні я пишаюсь …», обговорювали зміст та важливість поняття «толерантність», дізналися про переваги безконфліктного спілкування та про значення вмілого використання поважливих комунікацій.

Наприкінці зустрічі слухачі зробили висновок: ми різні, але ми рівні, цей принцип працює, якщо ми готові поважати один одного, цінувати унікальні особливості кожної людини.

Думки глядачів:

Андрій Єлькін: Для учнів нашої гімназії поняття «Мрія», «Республіка Мрія», «Громадянин Мрії» мають особливе значення. Джаванні, герой фільму, допоміг нам ще краще зрозуміти значення цієї цінності, коли людина вміє перетворювати свої бажання на мету та знаходити в собі силу наміру під тиском будь яких обставин не зраджувати власним устремлінням та рухатися, не зважаючи ні на що, у напрямку неминучого успіху. Таке можливе лише тоді, коли всі ми знаємо та поважаємо власні права.

Кирило Павлюченко: «Доброта спасе світ, будь-який негатив можна подолати».

Дар’я Лебединська: Фільм був справді цікавий. Немає нічого незвичайного в тому, що головний герой зацікавився синхронним плаванням, хоч це і вважається жіночим видом спорту, він заслуговує на підтримку та спільну увагу. Джованні довелося постаратися і він вкотре довів, що спорт - це не тільки здоров'я, а й прагнення бути кращим, рухатися вперед. Кожен заслуговує на можливість взяти участь у занятті будь-яким видом спорту.

Загальна думка учасників: «Успіх людини у великій мірі залежить від неї самої. Людина має право на самовираження. Стався до інших так, як ти хотів/-ла би, щоб ставилися до тебе. Сприймай людину такою, як вона є. Люди, які тебе оточують, - різні. Але вони заслуговують на твою повагу. Треба активно висловлювати власну позицію, не бути пасивним, за будь-яких обставин залишатися собою».

Додатково!

Астрід Буссінк народилася 1975 року, вивчала образотворче мистецтво в Академії образотворчих мистецтв АКІ в Енсхеде та кіно в Единбурзькому коледжі мистецтв у Шотландії. Під час навчання зняла документальний фільм «Творці янголів». Одна з її останніх робіт, «Сховище», здобула нагороду «Золоте теля» як найкращий короткометражний документальний фільм на Нідерландському кінофестивалі. Режисерка живе та працює в Амстердамі.

Нагороди

2015 - Гран-прі Сепегаїїоп Кріиз за найкращу документальну стрічку для дітей на Берлінале; 2014 - Приз МесІіаЮпсІз КісІ5&^ос5 за найкращу дитячу документальну стрічку на Амстердамському міжнародному фестивалі документальних фільмів.

Вибрана фільмографія

Творці янголів (2005), Пискепіаде (2006), 9 життів моєї машини (2006), Я стріляв у мера (2007), Втрачена колонія (2008), Мій Енсхеде (2010), Містер та місіс Гунья (2012), Вірш смерті (2012), Сховище (2012), Вовняна лихоманка (2013).

Посилання на сайти

Сайт Docudays UA https://docudays.ua/

Сайт DOCU CLUB https://docuclub.docudays.ua/

Важливі визначення.

Толерантність - це повага до інших думок, культур, вірувань або способів життя, відмінних від своїх власних, без необґрунтованого засудження чи насильства. Це здатність приймати та поважати відмінності в людях та поважне ставлення до індивідуальних прав та свобод кожної людини. Толерантність також може означати співпрацю та спільну участь з людьми різних культур та світоглядів, щоб досягти спільної мети.

Ґендерна рівність - рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства (Конституція України).

Ґендерна нерівність - нерівні права жінок і чоловіків, які створюють систему обмежень або привілеїв за ознакою статі.

Нагадуємо, що кіноклуб Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» відкрито 26 січня 2023 року. Цільовою аудиторію кіноклубу є учні, вчителі, батьки учнів Запорізької гімназії №19, а також мешканці мікрорайону Військбуд та прилеглих до нього мікрорайонів міста Запоріжжя. Слухачі кіноклубу можуть отримати Сертифікат учасників, скориставшись google—формою https://docs.google.com/forms/. Максимальна кількість показів, яка запланована у квітні та травні 2023 року, - 4 на місяць.

Презентація https://4af7cfb7-b054-4e9c-8222-702604326338.usrfiles.com/ugd/4af7cf_989b61798f9a4b61b5c45884a001d082.pdf

Медіахолдинг «Вісник Мрії»

11 квітня 2023

Обговорювали стан річок та шляхи припинення їхньої деградації - Docudays UA «Вісник Мрії»

mech — Fri, 24 Mar 2023 17:43:15 GMT

23 березня 2023 на платформі Zoom відбулось чергове засідання постійно діючого кіноклубу Docudays UA «Вісник Мрії». Цього разу активісти місцевого руху правової просвіти присвятили захід темі громадського активізму та захисту довкілля.

Активність здійснювалась на честь Всесвітнього дня Землі та з нагоди проведення планетарної акції «Година Землі».

Учасники зустрічі, учні Запорізької гімназії №19 та представники екологічної громадської організації «Республіка Мрія», переглянули та обговорювали документальний фільм Олесі Моргунець-Ісаєнко «І кожна річка». В цьому фільмі режисер досліджувала стан річок в Україні та причини кризисних явищ у водному секторі держави.

- Хронометраж стрічки – 80 хвилин – є виправданим з точки зору амбітних цілей з висвітлення проблеми порушення екологічних прав громадян щодо доступу до безпечної питної води та здорового навколишнього середовища, - каже модератор заходу, керівник медіахолдингу «Вісник Мрії» та педагог-організатор Запорізької гімназії №19 Андрій Єлькін.

- За роки невдалого господарювання накопичилось багато комплексних проблем, вирішення яких потребуватиме величезних зусиль нинішнього та можливо навіть майбутніх поколінь, - додає він.

Кінострічка «І кожна річка» - це не тільки дослідження та послідовна розповідь про біди водойм, це безумовно дуже змістовне намагання показати сакральне значення та святість тих річок, які надають людям сили для життя та сталого розвитку.

Авторка в анотації до фільму однозначно висловлює свою мотивацію:
- Особисто для мене — це річка Остер, яка, на жаль, скоро може зникнути. Але щоб ця історія була цікавою і для вас, я розповім також про ваші річки, на берегах яких ви народилися та зростали. Адже ваші річки теж можуть зникнути. Кожна річка — чиїсь відображення і пам’ять. І стан кожної з них — це результат нашої з вами діяльності чи бездіяльності, а не лише кліматичних змін, як ми часто думаємо, щоб виправдовувати цим свої дії.

Крім того, як зауважили учасники обговорення, наразі в умовах військових дій виникли додаткові загрози для річок та природи, які пов’язані з забрудненням навколишнього середовища та руйнуванням систем водопостачання та водовідведення.

За даними UNICEF, через війну проблеми з доступом до питної води мають шість мільйонів українців. Загалом 13,6 мільйонів наших співвітчизників потерпають від браку води для санітарних та гігієнічних потреб.

Для прикладу, до війни водопостачання більшості регіонів Східної України не було незалежним, а здійснювалося переважно завдяки воді із Дніпра, системі водосховищ і каналів, що відомі під назвою “Дніпро—Донбас”. Ми мали справу з практично не диверсифікованим джерелом водопостачання питної води для потреб промисловості і агросектору. Під час війни на Донбасі канал “Дніпр-Донбас” та локальні системи водопостачання і водовідведення обстрілювалися, відбулися значні втрати води, її забруднення та погіршення якості.

Більш детально про наслідки військових дій та інфраструктурні втрати розповіла експерт зустрічі, голова міської екологічної громадської організації «Екосенс» Тетяна Жавжарова.

Експертка з екологічної безпеки проінформувала учасників зустрічі про результати лаборних досліджень води місцевих малих річок Запоріжжя, надала рекомендації щодо водної безпеки та очищення води з природних джерел на випадок аварій та воєнного руйнування об’єктів водозабезпечення.

«Річки Суха і Мокра Московка несуть воду та бруд з берегів до головної питної артерії країни – річки Дніпра, – коментує Тетяна Жавжарова. – Більше 70 років промислові підприємства скидали неочищені стоки до річок, тож мул і вода в них досі забруднені важкими металами і мають червонуватий колір. Але й житлово-комунальні підприємства та приватний сектор досі скидають у річки каналізаційні стоки, неочищені від фосфатів і нітратів. Тож річки «цвітуть», в них гинуть водорості та риба. Цього року через руйнування Каховської ГЕС Дніпро в районі Запоріжжя обмілів, тож якість води буде гіршою, ніж у попередні роки».

- Спробуйте підказати мамам відмовитись від фосфатних пральних порошків, щоби менше їх потрапляло до Дніпра, - пропонує Тетяна Жавжарова.

У заключній частині заходу модератор об’єднав учасників у дві групи, які під керівництвом учнів Запорізької гімназії №19 Олександра Бачурського та Дар'ї Лебединської та за підтримки модератора та експерта заходу працювали в окремих залах зум-конференції над проблемними завданнями. Вони збирали та узагальнювали пропозиції щодо кроків з боку держави, аби запобігти подальшому погіршенню ситуації зі станом прісних водойм і відповідно доступністю питної води в нашій країні, та пропозиції щодо того, що може робити кожен з нас щодня, аби зберегти найнеобхідніший для людини ресурс - воду.

За результатами цієї роботи груп прийнято рішення оформити всі пропозиції у вигляді інформаційного буклету с поширенням останнього у мережах зацікавлених сторін.

Підбиваючи підсумки заходу, учасники Сьомої кінозустрічі Docudays UA «Ві

сник Мрії» ставилися питаннями:

Чи можна піддавати сумніву важливість відповідального ставлення до природних ресурсів країни, зокрема, води?

Ні, - кажуть еко-активісти громадського об'єднання мрійників.

Чи потрібно рухатися до розуміння причин нинішнього стану прісноводних екосистем України? Чи мусимо ми розвивати громадянську активність задля захисту довкілля та впроваджувати позитивні практики у громадах?

Відповідь: так! - Саме від нас залежить, чи зможемо ми зупинити деградацію водних ресурсів рідної країни, - висказали спільну думку вони.

Дивіться відеозвіт заходу!

Додатково!

Олеся Моргунець-Ісаєнко – режисерка, режисерка монтажу, продюсерка. Навчалася в Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого — в Інституті екранних мистецтв. Працює в індустрії кіно з 2008 року.

Тетяна Жавжарова, регіональний експерт з екологічної безпеки. Керівник проектів:

«Оперативне реагування на екологічні загрози для населення прифронтового міста Запоріжжя в умовах військових дій»

Планування зеленого післявоєнного відновлення Запоріжжя з урахуванням кліматичних цілей.

«Аналіз ПДСЕРК та посилення локальних кліматичних амбіцій».

«Всеукраїнське соціологічне опитування «Зміна клімату та кліматична адаптація».

«Вода – це життя». Підвищення безпеки водних ресурсів м. Запоріжжя та області».

Кліматичні цілі Запоріжжя і області.

Без фосфатів. Інформаційна кампанія щодо збереження чистоти Дніпра.

«Зелена карта Запоріжжя». Кампанія з картографування та розвитку екологічного руху та волонтерства в Запоріжжі.

Hack for Dnipro. Організація першого в Запоріжжі IT-хакатону для вирішення проблем українських річок.

«Вотербот. Залучення школярів до вирішення екологічних проблем р. Дніпро».

Нагадуємо, що кіноклуб Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» відкрито 26 січня 2023 року. Цільовою аудиторію кіноклубу є учні, вчителі, батьки учнів Запорізької гімназії №19, а також мешканці мікрорайону Військбуд та прилеглих до нього мікрорайонів міста Запоріжжя. Слухачі кіноклубу можуть отримати Сертифікат учасників, скориставшись google—формою https://docs.google.com/forms/. Максимальна кількість показів, яка запланована у квітні та травні 2023 року, - 4 на місяць.

Сайт Docudays UA https://docudays.ua/

Сайт DOCU CLUB https://docuclub.docudays.ua/

На цьому заході вдалося: підвищити рівень поінформованості учасників про сьогоденний стан прісних водойм України та про причини, що призводять до зниження спроможності прісноводних екосистем України задовольняти потреби людини та навколишніх екосистем.

Організатори проінформували про невідворотній вплив військових дій на території країни на прісноводні екосистеми України, на доступність та якість питної води.

На подальше також заплановано сприяти розвитку дружніх до природи мислення та поведінки кожного/ної українця/ки; формувати розуміння необхідності долучитися до активних дій задля захисту довкілля та, зокрема, системи прісних водойм країни.

Презентація https://4af7cfb7

Відгуки учасників.

Даша Лебединська: Як і йшлося у фільмі, на перший погляд здається, що із прісною водою проблем в Україні немає. Але, на мій подив, Україна опинилася в першій трійці країн не забезпечених водою.

Багато річок, таких як річка Либідь і Почайна просто пограбовані під бітоном. Біля водойм просто крадуть територію, їх завалюють землею і облаштують поля для землеробства. Але сама колосальна проблема це забруднення. У Дніпрі виявилося 161 забруднювач, це важкі метали та хімічні речовини. На Закарпатті каналізаційна вода майже не очищується, бо через гірський ланшафт очистителі постійно ламаються. Люди виправдовують свою байдужу поведінку, одним народним прислів'ям "Річка дала-річка забрала", приклад цієї поведінки - величезне звалище на берегах річки Тиса. Так само прикладом може стати наша річка Московка, яка протікає в місті Запоріжжі, в народі її називають - Червона річка, є версія що це через місткість залізних меніралів.

Існує багато підприємств, які вбивають довкілля. Наприклад, Роздольський хімічний комбінат, який на даний момент покинутий. Але навіть так, ще залишилися хімікати, які можуть потрапити в русло Дністра, екологія опиниться в плачевному становищі. У поселеннях розташованих біля хімічного комбінату виявлено безліч захворювання раку.

Є й хороші моменти, наприклад, в Україні є безліч лабораторій та обладнання, яке допомагають усунути екологічні проблеми водойм. Найчистіша річка України – Сіверський Донець. А річку Почайну під Києвом вирішили відновити і вона знову швидко нестиметься вздовж полів.

Анна Ященко: Фільм досить інформативний та актуальний. У ньому показана одна з найбільших проблем сьогодення, з якою дійсно треба боротися. Дуже прикро, що такі жахіття відбуваються не тільки у нашій державі, але й у всьому світі. Я вважаю, що тільки разом люди зможуть допомогти природі.

Місце для інших відгуків.

Як убезпечити себе від свотингу, дізнавалися учасники кіно-події

mech — Wed, 22 Mar 2023 10:41:38 GMT

21 березня на платформі Zoom для учнів Запорізької гімназії №19 відбувся показ з обговоренням фільму «Пранкнули».

Кінозустріч здійснено в рамках програми дій постійно діючого кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» та факультативного курсу «основи медіаграмотності», який в цьому році вивчають учні 6, 8 і 9 класів освітнього закладу.

Французька стрічка Ісмаеля Жоффруа Шандуті «Пранкнули» допомагає зрозуміти поняття «сватинг», «сватер», кібер-ризики, поглибити знання про захист користувачів від інтернет-небезпек, розкрити роль держави у забезпеченні права на безпечне інформаційне середовище, - каже керівник і модератор кіноклубу Андрій Єлькін.

В цьому фільмі онлайн-гравці описують свої труднощі зі «сватингом» — небезпечною для життя формою кібернасильства, яка завжди чатує на них під час ігор. Режисер застосував незвичні прийоми взаємопроникнення реального та віртуального світу, намагаючись через ці оригінальні прийоми сконцентрувати увагу глядача на існуючих ризиках для безпеки користувачів стрим-майданчиків.

Учасники заходу уважно переглянули фільм, замислюючись про те, що та чому відбувалось у фільмі, як були вимушені діяти представники кібер-поліції, що відчували герої, коли ставали жертвами пранку.

Під час обговорення фільму проводились опитування, розглядалися схожі події, свідками яких стали учні Запорізької гімназії №19.

- Ми пам’ятаємо, як у минулому навчальному році постійно «мінували» нашу школу – хтось майже кожного дня дзвонив в поліцію та повідомляв про те, що мовляв у будівлю нашої гімназії терористи занесли вибуховий пристрій, - ділилися своїми думками учасники обговорення. - Тоді починалася евакуація усіх класів, всі намагалися швидко залишити приміщення, вибігаючи на стадіон. Звісно потім з’ясовувалось, що ніякої вибухівки не було та це був такий пранк від зловмисників, - додавали вони.

Модератор наголосив, що через протиправні дії хакерів користувачі інтернету, і не тільки, можуть отримувати суттєву шкоду. Щоб реагувати на подібні сигнали, держава повинна витрачати чималі ресурси, вкладати гроші в забезпечення спеціальних підрозділів, вимагати від провайдерів та постачальників інтернет-послуг певних обмежень, роблячи інтернет менш вільним та відкритим.

Крім того, як у випадку «мінування» освітніх закладів, наслідком дій пранкерів було порушення прав дітей – права на освіту, права на безпеку, права на умови для психічного, фізичного та духовного здоров’я, - підкреслив модератор кінопоказу.

В ході заходу учасники також ознайомилися з напрацюваннями старшокласників гімназії, які подивилися цей фільм 9 березня.

Вони ознайомилися з порадами про те, як не стати жертвою кіберзлочинів, як захистити свій акаунт, як зрозуміти, що гаджет зламано, що потрібно робити, щоб цього не сталося.

За словами керівника та модератора кіноклубу Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» Андрія Єлькіна, робота з подальшого планування кінопоказів триває – вивчається громадська думка, проводяться опитування та спостереження, ведеться пошук найбільш актуальних для місцевої громади фільмів із колекції Docudays.

«Головним нашим завданням, - каже керівник, - є правова просвіта цільової аудиторії; засобами документального кіно про права людини ми намагаємось розкрити значення знань про можливості законного та конструктивного реагування на будь які негативні явища, які стосуються благополуччя, здоров’я та гідності громадян вільної та незалежної України. Та саме цей показ фільму «Пранкнули» став черговою сходинкою до мети кіно-співдружності Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ»».

Нагадуємо, що кіноклуб Docudays UA «ВІСНИК МРІЇ» відкрито 26 січня 2023 року. Цільовою аудиторію кіноклубу є учні, вчителі, батьки учнів Запорізької гімназії №19, а також мешканці мікрорайону Військбуд та прилеглих до нього мікрорайонів міста Запоріжжя. Слухачі кіноклубу можуть отримати Сертифікат учасників, скориставшись google—формою https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdIDHYOo2wnzwPXjYas4HWegBSJjBYMlnMukvnSRvT1qgwolA/viewform .

Максимальна кількість показів, яка запланована у квітні та травні 2023 року, - 4 на місяць.

Додатково! Ісмаель Жоффруа Шандуті народився у Франції 1988 року. Вивчав монтаж у бельгійському INSAS, а також кінорежисуру у Школі мистецтв Святого Луки (Бельгія) та Le Fresnoy (Франція). Ісмаель досліджує кіно поза жанровими обмеженнями. Його Зараз живе і працює в Парижі.

Сайт Docudays UA https://docudays.ua/

Сайт DOCU CLUB https://docuclub.docudays.ua/

Відгуки учасників події:

Андрій Єлькін: Потрібно якомога частіше звертати увагу учнів на ці проблеми. Адже вже зараз всі ми одночасно знаходимось у реальності світу фізичної матерії та у віртуальній реальності. Бачимо, що, якщо у світі матеріальних об’єктів людство накопичило достатньо досвіду, як співіснувати та захищати свої права, як діяти у контексті особистих та соціальних інтересів, то віртуальна реальність є відносно новим для людей простором, який постійно змінюється та демонструє нам нові і нові виклики, вимагаючи від нас певних зусиль у напрямку забезпечення власної безпеки. Саме тому шкільна медіаосвіта не повинна обмежуватися лише факультативними курсами «основи медіаграмотності» та деякими уроками інформатики. Важливо застосовувати різноманітні можливості безперервної просвіти! І формат кіноклубу в цьому плані безумовно є найбільш ефективною складовою наших дій в русі до вільного та безпечного інформаційно-комунікаційного простору, де права кожного і кожної захищені.

Артем: Я вперше дізнався про сватинг. Ніколи не думав, що люди можуть таким чином розважатися та наносити стільки шкоди один одному. Потрібно бути дуже обережним користувачем інтернету та дотримуватися правил, про які нам розповідають на уроках та під час кіноклубних подій.

Ліза: Мені сподобалось, як режисер доносив до глядача інформацію про сватинг. На екрані ми бачили звичні для комп’ютерних ігор зображення, коли в той самий час жертви сватингу ділилися своїм невеселим досвідом. Все це дуже небезпечно, адже одна героїня фільму навіть була змушена змінити місце свого проживання через те, що її особисті дані потрапили до хакерів. Цей фільм багато чому навчив мене.

Віталіна: Документальне кіно – це завжди правдива історія про щось важливе, що може також торкнутися кожного з нас. У фільмі ми бачимо справжніх людей, а не акторів, які виконують ту чи іншу роль за сценарієм. Саме тому документальні фільми набагато цікавіше дивитися. Переглядаючи таке кіно, у тебе не виникає сумнівів щодо історії, яку нам показує режисер. Та саме це робить такий перегляд більш повчальним та корисним. Думаю, що наступні покази багато хто з учнів нашого класу забажають теж відвідати.

Місце для інших відгуків учасників події.

Учні 8-В класу обговорюють алгоритм дії в кризових ситуація

Tue, 20 Sep 2022 12:03:38 GMT

Воєнний стан та його особливості, алгоритм дії в кризових ситуаціях, мінна небезпека - це те, що турбує кожного українця в умовах воєнного стану.

$IMAGE1$

16 вересня на тематичній годині у 8-В класі ЗГ 19. обговорювалися питання обладнання оселі або укриття, вибору інформаційних джерел, дій в разі знаходження підозрілого предмету, масового заворушення, стрілянини, радіаційної аварії тощо. Учні сумлінно поглинали інформацію, комунікували, читали, задавали питання. Після конференції у вайбер-групі однокласники сформовали такі висновки:

1. Якщо ви побачили незрозумілий предмет, подзвоніть на номер 102 та відійдіть від нього на безпечну відстань, а краще сховайтеся за будівлею.

2. Правила обладнання будівлі на випадок надзвичайної ситуації:

1) Світломаскування. Вікна повинні бути закриті товстої тканиною, картоном або іншим наявним матеріалом. Якщо така можливість відсутня, не слід вмикати світло після початку комендантської години.
2) Захист вікон. На вікна варто наклеїти хрест зі скотча, а в ідеалі повністю заклеїти скотчем всю площу вікна.
3) Припаси. Потрібно запастися питною водою, їжею довготривалого зберігання без холодильника(ідеальним варіантом буде армійський ІРХ), засобами гігієни, а також запасним одягом. Все це повинно бути в найбезпечнішому місці будівлі(яке слід обирати за правилом двох стін) , там же потрібно облаштувати спальне місце. Ще необхідно зібрати тривожну валізу, її зміст залежить від індивідуальних факторів, від її розмірів, форми та асортименту вдома чи в магазинах. Всі речі треба максимально раціонально вкласти у валізу, при цьому треба зберегти швидкий доступ до них.

Даний урок стовідсотково пішов на користь учням, але, сподіваюсь на те, що він їм ніколи не знадобиться.

Автор статті Бачурський Олександр 8-В клас.

Перший дзвоник відсвяткували у 7-б класі

mech — Thu, 01 Sep 2022 12:35:02 GMT

Сьогодні в усіх школах України пролунали перші дзвоники. Вперше в історії нашого навчального закладу свято повністю відбувалося в режимі онлайн. Учні 7-б класу Запорізької гімназії № 19 о 10.00 взяли участь в загальношкільному онлайн-заході, який підготував Центр виховних інновацій та особисто Єлькін Андрій Вячеславович "Перший дзвоник 2022 в Запорізькій гімназії №19" (переглянути можна за покликанням: https://youtu.be/TvHQpVX-O0I ).

О 10.30 учні зібралися на Перший у 2022-2023 н.р. урок. Темою уроку, який перетворився на інтерактивне дійство, стало гасло: «Ми українці: честь і слава незламним !».

Діти отримали можливість разом відчути приналежність до української нації, яка веде боротьбу за власне існування та збереження нашої держави. Одним із завдань було описати свої асоціації до слова «війна». Діти обрали наступні слова, які дуже точно передають їхні відчуття: розлука з рідними, стрес, жах від тривог, хвилювання, страх від бомбувань, біль, кров, перестрілки, вибухи, руїни, страждання, жорстокість, битва народів, сум, збентеження.

Одночасно вони дізналися, чому цю війну можна вважати війною за незалежність, яку наша нація веде вже 100 років. Також діти усвідомили, що українці мають власний історичний досвід розвалу декількох імперій. Сьогодні Україну надійно захищають її воїни та усі, хто власною працею наближають перемогу у тилу та за межами країни. Україна не залишилася з бідою наодинці, величезна підтримка від усього цивілізованого світу надходить щодня та постійно зростає. Діти вшанували пам'ять загиблих героїв та жертв цієї війни хвилиною мовчання. Виявилося, що вони гарно проінформовані про меми, народжені війною. І хоча заспівати «Червону калину» не дозволили технічні проблеми, послати один одному сердечко підтримки діти змогли.

Учениця 7-б класу Вікторія Бідна поділиться враженнями від першого навчального дня. «Ось і почався новий навчальний рік. Сьогодні ми повинні були зустрітися з однокласниками, новими вчителями, радіти та спілкуватися, починати відкривати для себе нові предмети. Але все змінила війна. Війна Росії проти нас. Обстріли, вибухи, ракети і сховища. І знову дистанційка, і знову ми усі на відстані один від одного. Але я щіро вірю у наших військових і у нашу перемогу! Сподіваюсь, що вже дуже скоро ми зможемо спокійно під мирним небом прийти до школи і далі пізнавати світ не на самоті».

Після першого уроку було проведено виховну годину з питань безпеки під час навчання в умовах військового стану. Особливу увагу приділили поведінці при обстрілах, безпеці в умовах інформаційної війни, мінній безпеці та прийомах, які дозволяють зберегти психологічне здоров’я.

Учень 7-б класу Іванченко Олександр розповідає: «Почався урок, на початку у нас запитали особистий рівень стресу, що на мою думку дуже корисно. Також нам розповіли про серйозність впливу тривалого стресу на здоровя та провірені джерела правдивої української інформації щодо війни. Ми дізналися про правила поведінки вдома та на вулиці при обстрілах. Потім провели опитування щодо безпечних дій у різних небезпечних ситуаціях. Дещо пояснили щодо дистанційного навчання. На мою думку урок був потрібен, щоб запам'ятати елементарні правила безпеки та не робити у майбутньому помилок».

Бажаємо усім здобувачам освіти нашої школи витримки та натхнення у цьому навчальному році.

Ми вільні ! Ми сильні ! Україна переможе !